Основні складові та поняття мережі Інтернет - Информатика
Учебные материалы


Основні складові та поняття мережі Інтернет - Информатика



World Wide Web (WWW)

– глобальна гіпертекстова система документів, пов’язаних електронними посиланнями. WWW дозволяє переміщатися між різними документами, використовуючи гіперпосилання, причому географічне розташування комп’ютерів, на яких зберігається інформація, не має значення.

Гіперпосилання

– електронне посилання в документі, яке пов’язує його з іншим документом. Для перегляду гіпертекстових документів використовуються спеціальні програми – браузери.

Браузер

– «інтелектуальна» програма, яка сама визначає вигляд гіпертексту, що переглядається. Залежно від різних умов один й той самий гіпертекстовий документ у різних браузерах може виглядати по-різному.

Електронна пошта (E-mail)

– система електронних повідомлень між комп’ютерами. При роботі з електронною поштою в кожного абонента повинна бути унікальна електронна адреса, наприклад, info@www.dut.edu.ua. Запис електронної поштової адреси складається з наступних елементів (на наведеному вище прикладі):

info – ім’я абонента;

@ – визначник електронної поштової адреси в мережі Інтернет;

www.dut.edu.ua – ім’я сервера, на якому розташована електронна поштова скринька користувача.

FTP (File Transfer Prótocol – протокол передачі файлів)

– система, яка дозволяє копіювати на комп’ютер файли з будь-якого іншого комп’ютера, підключеного до TCP-мережі. FTP-сервери являють собою каталоги, які містять велику кількість файлів із різноманітною інформацією (програми, звукові файли, малюнки, відеофайли тощо).

TCP/IP (Transmission Contról Prótocol / Internet Prótocol – протокол керування передачею / міжмережевий протокол)

– забезпечує доставляння за адресою мережевих пакетів. Будь-яке повідомлення ділиться на пакети (тобто на декілька окремих повідомлень), які потім передаються мережею потрібному адресатові. При цьому, кожен пакет може передаватися власним шляхом, який не збігається зі шляхами інших пакетів. У кінцевому пункті призначення ці пакети збираються в початкове повідомлення. Якщо якийсь пакет загубився дорогою, то відбувається повторна передача цього пакета, а не цілком всього початкового повідомлення. Описану дію називають

пакетною комутацією в мережі

.

HTTP (HyperText Transpórt Prótocol)

– протокол передавання гіпертексту. Визначає спосіб передавання гіпертекстових сторінок через Інтернет від сервера до програми перегляду (браузера).

IP Address (IP-адреса)

– адреса, за якою комп’ютер ідентифікується в мережі Інтернет. Зазвичай записується як чотири числа, розділені точками, наприклад, 178.24.75.159. Ця адреса може постійно значитися за комп’ютером, або автоматично присвоюватися кожний раз при підключенні до Інтернету.

Хостинг або Хост (Hosting)

– місце, де фізично розташований сайт. У його якості може виступати особистий комп’ютер, або «майданчики» спеціальних компаній – хостинг-провайдерів.

Домен або доменне ім’я (Domain)

– унікальне сполучення символів латинського алфавіту, за якими можна ідентифікувати сайт серед безлічі інших. Крім букв, до домену можуть входити цифри від 1 до 9, а також – дефіс. Останній не може бути на початку або в кінці домену. Довжина домену від 2 до 63 символів.

DNS (Domain Name System)

– система доменних імен, що являє собою розподілену по Інтернету сукупність таблиць, які відображають числові IP-адреси комп’ютерів у зрозумілому для користувача вигляді. Іншими словами, DNS перетворює числову адресу комп’ютера в текстову форму (або просто ім’я). Запам’ятати мнемонічні текстові імена простіше, ніж набори цифр. Наприклад, адреса 199.88.254.137 у системі доменних імен може бути зображеною, як inf1@info. Існують спеціальні програми –

сервери імен (name servers)

, які містять у формі таблиць числові IP-адреси комп’ютерів, символьні адреси та додаткову інформацію і дозволяють виконувати пошук комп’ютера в мережі за його IP-адресою.

Кожен раз, коли людина в браузері набирає доменне ім’я, служба DNS обраховує, якій IP-адресі відповідає це ім’я і який саме ресурс потрібно надати людині. Людині значно зручніше користуватися доменними іменами, ніж цифровими IP-адресами.

Реєстрацією доменних імен керує міжнародна некомерційна організація

ICANN

(розташування – Лос-Анджелес, Каліфорнія), створена 18 вересня 1998 р. за участі уряду США.

Проте, унікальною адресою сайту є його URL.

URL (Uniform Resource Locator – єдиний покажчик ресурсів)

– забезпечує одноманітний опис розміщення ресурсів у мережі Інтернет. Загальний вигляд адреси ресурсу в мережі є наступним:

протокол://доменне_ім’я/шлях/ім’я_файла

Кожне доменне ім’я складається з декількох частин, розділених точками, – це домени різних рівнів. Кількість доменів зазвичай обмежується двома-трьома, бо довге доменне ім’я й більша кількість рівнів доменів незручні для використання. Крайня права частина доменного імені називається

доменом верхнього рівня

, далі, справа наліво, йдуть імена доменів більш низького рівня.

Домени верхнього рівня також називають

доменними зонами

. Наприклад, в доменному імені «

google.com.ua»

доменом верхнього рівня є «

ua»

. Всі домени верхнього рівня можна поділити на дві групи:

– етнічні та географічні

, які визначають належність сайту тій чи іншій країні або географічній території («ua» належить Україні, «ru» належить Росії, «uk» – Сполученому Королівству тощо);

– загального призначення

, які дозволяють встановлювати приналежність сайту до певної категорії та виду діяльності. Наприклад, com – комерційні, info – інформаційні,

biz

– для бізнесу;

org

– некомерційні,

edu

– освітні тощо.

Наприклад, в українському доменному імені

google.com.ua

маємо:

ua

– домен першого рівня (верхній домен);

com.ua

– домен другого рівня, піддомен домену «ua»;

google.com.ua

– домен третього рівня, піддомен домену

com.ua

.

У міжнародному доменному імені

google.com

(головна версія Google на англійській мові):

com

– домен першого рівня;

google.com

– домен другого рівня.

Українські доменні зони:

com.ua

,

net.ua

,

org.ua

,

gov.ua

,

edu.ua

,

in.ua

. Домен другого рівня name.

ua

надається тільки власникам українських торгових марок.

Міжнародні доменні зони:

com

,

biz

,

net

,

org

,

info

,

ws

.

HTML (HyperText Mark-Up Language – мова розмітки гіпертексту)

– стандартна мова розмітки документів у мережі Інтернет, яка інтерпретується та відображається браузерами.

IP-адресація

Для того, щоб комп’ютери, підключені до мережі Інтернет, мали змогу зв’язуватися один з одним та відправляти один одному пакети, вони повинні мати унікальні адреси. В Інтернеті використовується так звана IP-адресація, при якій кожному вузлу в мережі призначається власна унікальна адреса. Вузлом мережі може бути не тільки комп’ютер, але й будь-який мережевий пристрій, наприклад,

маршрутизатор

(

router – роутер

) – пристрій, який керує маршрутизацією – процесом визначення шляху для передачі пакета в мережі.

IP-адреси бувають 4-ї та 6-ї версій. Зараз в основному використовується 4-та версія, але мережа Інтернет поступово переводиться на 6-ту версію IP-адресації.

У 4-й версії, IP-адреса будь-якого комп’ютера являє собою 32-бітове число (4 байти). Значення кожного байта виражають в десятковій системі числення числом від 0 до 255. Значення байтів відокремлюють одне від одного крапкою. Наприклад, 192.168.180.34.

У цій адресі закодовані номер мережі, якій належить комп’ютер, та номер самого комп’ютера. Початкові розряди 32-бітового числа відводяться на номер мережі, останні – на номер комп’ютера. Кількість розрядів для номерів мережі та комп’ютера може бути різною. Для визначення того, скільки бітів відводиться на мережу, використовується так звана

маска

. Маска, так само, як й IP-адреса, являє собою 32-бітове число. Його перші біти встановлюються в одиниці а останні – в нулі. Кількість бітів, установлених в 1, визначають, скільки бітів у IP-адресі відводиться на номер мережі. Маска 255.255.255.0 каже про те, що в IP-адресі перші 24 біти (3 байти) встановлені в 1. Перші 3 байти IP-адреси позначають номер мережі, а останній 1 байт кодує номер комп’ютера в ній. Якщо дана маска використовується, наприклад, до адреси 192.168.180.34, то в ній 192.168.180 вказує на номер мережі, а 34 – на номер комп’ютера.

Найменша та найбільша IP-адреси мережі не використовуються для позначення конкретних вузлів. Найменша (для наведеного прикладу 192.168.180.0) використовується для позначення адреси всієї мережі, а найбільша (для наведеного прикладу 192.168.180.255) – для передачі пакетів усім комп’ютерам мережі, а не одному вузлу. Така передача пакетів називається

широкомовним розсиланням

.

Існують спеціальні IP-адреси, які не використовуються в глобальній мережі Інтернет, а вживаються для локальних мереж.

Адресація за 4-ю версією накладає помітні обмеження на можливу кількість комп’ютерів, що підключаються, та мереж. Ці проблеми розв’язує 6-та версія IP-адресації. Кількість бітів у адресі 6-ї версії дорівнює 128 (16 байт). Адресу утворюють по 2 байти, записані в шістнадцятковій системі числення. Усього таких чисел отримується 8. Одне від одного вони відділяються двокрапками. Основна проблема при переході з 4-ї на 6-ту версію IP-адресації пов’язана з обладнанням. Більшість випущених раніше пристроїв не підтримують IPv6.

IP-адреси бувають

статичними

та

динамічними

. У першому випадку IP-адреса призначається вузлу мережі і не може бути призначеною іншому вузлу. Динамічна адреса призначається при підключенні комп’ютера до мережі, при наступному підключенні адреса може бути іншою. У контексті останнього речення наведемо наступне означення:

DHCP (Dynamic Host Configuration Prótocol – протокол динамічного налаштування вузла)

– мережевий протокол, за допомогою якого здійснюється налаштування комп’ютера-клієнта через віддалений сервер. Запропонований 1993 р. Він працює за схемою «клієнт-сервер» – моделлю, в якій завдання та навантаження розподіляються між сервером та клієнтами. DHCP-сервер присвоює IP-адреси на певний строк («здає в оренду»).


Последнее изменение этой страницы: 2018-09-09;


dommodels.ru 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная