Історико-географічний край як об'єкт краєзнавства та природно-історично-соціально-територіальний комплекс i система - История
Учебные материалы


Історико-географічний край як об'єкт краєзнавства та природно-історично-соціально-територіальний комплекс i система - История



Розвиток краєзнавства як спеціальної галузі знання.

Загалом на краєзнавство існують різні погляди. На потрійному трактуванні терміну „краєзнавство” свого часу ще наголошував і К.Дубняк, зауважуючи, що „...1) краєзнавство – це тільки метода наочно студіювати природничі й економічні науки; 2) краєзнавство – це пропедевтичний курс елементарної шкільної географії («родиноведение»); 3) краєзнавство – не тільки метода, але й самостійне, цілком визначене коло систематичного знання зі своєю власною методою”. На науковій компоненті краєзнавства на початку ХХ ст. наголошував П.Тутковський. Він вперше серед українських вчених, визначаючи предмет географії, її зміст і методи дослідження, серед останніх чільне місце відводив науковим краєзнавчим дослідженням. Більшість його праць були написані на матеріалах безпосередніх краєзнавчих вишукувань різних регіонів України. Помітний вклад у наукове та науково-популярне краєзнавство здійснив І.Тесля. Щодо першого, то йому присвячені нариси в „Енциклопедії Українознавства”. Не менш важливим складником краєзнавства (ніж наукове та науково-популярне) є шкільне краєзнавства. Його основи були закладені С.Рудницьким із виходом шкільного підручника у 1919 р.. Необхідність існування такого напряму в школі обґрунтовувалися С.Русовою. З-поміж інших авторів підручників для вивчення рідного краю відзначимо М.Дольницького, В.Січинського, В.Дорошенка та ін. Виходячи з такої різноманітності складових краєзнавства, можна погодитися із позицією К. Дубняка і Ф.Матвієнко-Гарнаги, що воно є синтетичною наукою. На думку першого, краєзнавство повинно досліджувати „стан засобів виробництва та продукційних сил у певному територіальному районі”. Отже, його змістом, як єдиної синтетично-географічної науки, вимальовуються: - а) природа території, як той фундамент, що на ньому базується народне господарство території; б) людина, як та сила, що використовує природу території, впливає на неї, планує своє господарство, виходячи з властивостей і особливостей природи території...; в) економіка території, іншими словами, виробничий ефект дії людини на природу”. Ф.Матвієнко-Гарнага пояснює синтетичність краєзнавства його особливістю, наголошуючи, що воно є „міжнауковою наукою”. Іншими словами, тут зауважується на його міждисциплінарному характерові.

Отже, краєзнавство, виходячи зі своєї сутності, може бути структуроване на різноманітні складові, які виокремлюватимуться, опираючись на різні підходи до дисперсизації.

Хоча географічне краєзнавство формально виступає основою загальної побудови краєзнавства, часово найрозвиненішим (за сумарною кількістю досліджень) є його історична складова. Від кінця 80-х рр. ХХ ст. доволі багато було проведено дисертаційних досліджень істориками на історико-краєзнавчу тематику, яка охоплювала або територію всієї України, або її окремих історико-географічних регіонів - Баженов Л.В., Гаврилів Б.М., Канюса А.М.

Роки незалежності в Україні ознаменувалися бурхливим розвитком спеціальних історичних дисциплін, в рамках яких створювалася емпірична база сучасного регіонознавства, відпрацьовувалися відповідні методологічні підходи. Особливо відчутні зрушення сталися у галузі джерелознавства (Я.Калакура, С.Макарчук, С.Павленко, П.Сохань), архівознавства (Г.Боряк, І.Матяш), історичної географії та картознавства (Я.Дашкевич, Р.Сосса), соціотопографії (М.Капраль). Проблеми історико-географічного районування з акцентом на питаннях адміністративно-територіального устрою були у фокусі дослідницької уваги В.Горобця, А.Гурбика, М.Дмитрієнко, М.Крикуна. Критерії районування України на різних історичних етапах запропонували В.Горбик та П.Скрипник.

Історико-географічний край як об'єкт краєзнавства та природно-історично-соціально-територіальний комплекс i система.

Край – об’єкт вивчення загального краєзнавства.

Історико-географічний край – 1. територія, яка характеризується специфікою історичного розвитку та їх географічними особливостями – це певна система, що характеризується матерією, часом та простором. 2. Територія, на якій відбуваються зміни фіксованих матеріальних об’єктів.

Край можна трактувати як відкриту систему.

Системний підхід – підхід, коли головна увага звертається не на об’єкти, а на зв’язки між ними.

Такий підхід застосовується для вивчення етносу (вперше метод застосував Л.Гумільов).

Об’єктно-предметна сутність краєзнавства, наукові і практичні виміри пов’язані з функцією першої ланки в системі: краєзнавство – країнознавство – регіональна географія – географія. Географічне краєзнавство має своїм просторовим об’єктом територію (край), акваторію з островами, які мають ознаки етноландшафтно-господарської цілісності (підкреслення наше – В.К. і Г.К.) і в межах яких простежуються взаємозалежності між природними умовами, природними ресурсами і етносом, способами господарювання, ментальністю і духовними цінностями [58]. За даного підходу, на наш погляд, упускається історичний аспект, хоча ретроспективний огляд території є важливим при висвітленні її географо-краєзнавчої характеристики. Ретроспекція присутня при розгляді етносу і природних умов, але за такої позиції головним виступає етнічний часовий детермінізм і до уваги не береться весь історичний процес, який виходить за межі розвитку будь-якого етноландшафтного організму.


Последнее изменение этой страницы: 2018-09-09;


dommodels.ru 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная